Німець Габріель Фаренгейт запропонував свою шкалу взимку 1709 року. За нуль він прийняв точку, до якої опустилася ртуть у його термометрі в дуже холодний зимовий день у Данцизі (нині польський Гданськ).
+37,8 °C за шкалою Цельсія. За початковою пропозицією нуль за шкалою Фаренгейта визначався за самопідтримуваною температурою суміші води, льоду та хлориду амонію (відповідає приблизно −17,8 °C), а +96 °F — температурі тіла здорової людини (у роті, за сучасною шкалою +98 °F).
Шкала Цельсія Оскільки температура замерзання та кипіння води недостатньо добре визначена, нині шкалу Цельсія визначають через шкалу Кельвіна: градус Цельсія дорівнює кельвіну, абсолютний нуль приймається за −273,15 °C.
Фаренгейт заснував свій винахід на термометрі датського вченого Оле Ремера, який був на спиртовій основі. Термометр Фаренгейта, однак, був набагато точніше. Він використав ті ж точки замерзання та кипіння, що і шкала Ремера.