Після полону вони перебували на збірних пунктах військовополонених, потім у тимчасових армійських таборах, звідки передавалися до НКВС для подальшого відправлення до таборів ГУПВІ. Саме тоді кількість полонених зменшувалася з різних причин (смерть від поранень, пагони, самогубства, нещасні випадки тощо.
Робота полонених Полонених, партіями в кілька сотень людей, змушували рити канави для осушення боліт, рубати ліс, носити на собі колоди, копати окопи і т. п. Найбільш важкі були роботи з осушування боліт та обробки полів.
Близько третини військовополонених загинули в перші місяці полону, знайшовши свій останній притулок у мерзлій сталінградській землі. Пік їхньої смертності припав на лютий-березень 1943 року. — Приблизно 70 відсотків із тих, хто потрапив у полон німців мали серйозні обмороження та дистрофію другого та третього ступеня, — пояснює Олег Фірстков.
Життя і робота в таборі Ув'язнені в них постачалися за такою ж схемою, як і солдати червоноармійці на фронті: по півкіло хліба та овочів, по 100 г риби та крупи, цукор, сіль, чай та борошно. Наприкінці 1943 року, коли справи на фронті пішли краще, пайок було збільшено.